Про Святого Миколая

    Святий Миколай - це духовна істота, яка відвідує тих людей, які потребують його допомоги.
    Святим він став не зразу. Коли він жив на Землі, як проста людина, то дуже любив допомагати людям.
    Ще, коли, він був маленьким хлопчиком, то допомагав своїм товаришам так, що вони не здогадувались, хто це їм допомагає.  
    А коли він виріс, то працював у церкві, став архиєпископом і продовжував допомагати людям. Бідні вдови з діточками, безприданиці, хворі і інваліди знаходили перед порогом свого житла несподівані дари в той час, коли дуже потребували такої допомоги.
    Миколай любив допомагати у справах просвіти, мистецтва і науки. Працьовиті студенти, наполегливі вчені отримували несподівану фінансову допомогу, коли вони опановували науку і намагалися винайти хороші речі для людей.
   Особливо, Миколай любив знаходити дітей, які багато працювали, щоб опановувати навчання і різні вміння. А коли це були щирі чемні діти, тоді Миколай постійно піклувався, щоб з них виростали хороші люди і чудові професіонали.

     Коли ж прийшов кінець його земного життя і Миколай став перед Богом, то за добрі діла Бог визначив йому вічне духовне життя і спитав, в якому матеріальному вигляді Миколай бажає приходити на Землю до людей. Миколай сказав, що він дуже хоче приходити в день свого народження, (19 грудня) втілюючись в особи добрих чоловіків, з подарунками до дітей, які були щирими, чемними і з великим старанням опановували знання і вміння.
І сказав тоді Бог, що так і буде.
І це так є, і так буде завжди.

Казка про Святого Миколая

   Сьогодні я зустріла маленьке дівчатко. Воно усміхнулося і подивилося на мене зі старенького фото мого альбому. Дівчинка мовчки дала мені конвертик і зникла у сяйві дорослих очей, загубилася у спогадах про дитяче щастя...
   Все навколо затихло. І тільки конвертик гомонів словами: Для Миколая. Передайте, будь ласка.

     Сніг йшов... Звичайний, білий, зимовий сніг майстерно виписував танцювальні «па» під музику заметілі. Сніжинки лягали на мої плечі, на волосся... і за кілька хвилин я сама стала сніжинкою, тільки трошки більшою за всіх. Але і на стільки маленькою, аби вітер зміг відірвати мене від землі та понести високо-високо...Тоді я ще не знала, що опинюся у Сніговій країні – там, де народжуються сніжинки. Я кружляла у вихорі – губилася в щасті... І нарешті, стомилася... стомилася бути щасливою, бо зрозуміла, що я не єдина , а одна... зовсім одна. Сиділа собі на краєчку Землі і дивилася, як поодиноко падають зірки. Кажуть, коли падають зорі треба загадувати бажання. Я загадувала, дуже часто і так щиро, так щиро... але воно не збулося. Тому я вирішила прийти до тебе на навчання, аби ти навчив мене здійснювати мрії чужих.
--- Але нащо тобі здійснювати мрії чужих?
--- Аби збулося моє бажання, яке загадувала кожен раз, коли падала зірка.
--- Чого ти хочеш?
--- Я хочу бути Єдиною.
--- Але Любов може бути тільки Одна. І Певно, ти знаєш – якщо станеш Єдиною, то вже ніколи не будеш Однією.
--- Так, знаю.
--- Ти не мусила йти до мене. Могла, як усі дітки почистити чобітки і покласти на вікно.
--- Ні. Дідусю, я мала саме прийти до тебе, аби повернутися до них Подарунком в чобітках.